Рубаєм маршрут. Тур Вододільним хребтом, травень 2018

Коли гори тебе кличуть – ти мусиш йти. Коли самому не впоратись – ти запрошуєш із собою друзів.

Розгорни подорож

Саме так і починався наш похід незнаними місцями по кордону Закарпатської та Львівської області.

 

Тема поїздки – “Рубаємо маршрут”. Суть: нам треба пройти відстань від с. Сянки по хребту до г. Пікуй, спуститися з хребта у долину і через водоспад Воєводин вийти на полонину Руну. Далі спуск у с. Лумшори, там купаємося у чанах і автобусом рулимо на Ужгород, де до 21-ї вечора ми гуляємо і релаксуємо, а потім сідаємо у потяг і замикаємо це мандрівне коло. Головне – не просто пройти, а максимально вивчити дорогу, знайти джерела, розвідати місця під ночівлю та зв’язати всі ключові точки у один гарний маршрут. Часу у нас 4-ри дні.

 

Ранок у Сянках. 6:05. Ми вискочили зі своїх вагонів і наші рецептори одразу ж з першого подиху почали налаштовуватися на нову хвилю відчуттів. Вологе прохолодне повітря наповнило легені, а прозорий туман та відблиски раннього сонця заповнили свідомість. “Ну що, всі зібралися – тоді пішли, чого чекати!?”.

 

Виходимо зі станції та рушаємо у сторону хребта – спочатку йдемо по асфальтовій дорозі, з околиць якої поступово зникають будинки, каплички, магазинчики та хрести – все натомість заповнюється лісом та небом.

 

Зі мною зібралися одні авантюристи – мало хто чітко розуміє, що таке похід по горах, і тим більше не розуміє, що за собою таїть його дика назва “Рубаємо маршрут”. Я і сам не знаю, що нас чекає попереду, але я знаю головне – люди не камені, вони гнучкі і текучі, як вода, це допомагає нам краще адаптуватися до випробувань, а коли ти закидуєш своє тіло десь у гори і кажеш йому «йди» – що йому ще залишається робити.

Так вчать коней слухатися команди їх господаря, так ми вчимо своє тіло підкорятися нашій власній волі.

 

Ліс вигинається спочатку вгору, а потім провалюється кудись вниз – не такого початку я очікував, але крок за кроком ми поступово рухаємося різким спуском кудись у прірву. Ранкова трава з цієї східної частини спуску ще зовсім мокра, і вона як ніби насміхається над нами, коли, втративши на секунду концентрацію, ти робиш один невірний крок і, підслизнувшись, падаєш на що пощастить. Хм… від нас тут вимагають максимальної концентрації, за невиконання інструкції причинно наслідкові зв’язки одразу ж луплять по м’якому місцю 😉

 

Перший струмок і привал. На цьому привалі кожному одразу все стає ясно. Стає ясно, що щось забув дома, десь не допідготувався, десь тре рюкзак, а може і взуття не зовсім те. Але це все, всі думки лишаються тут, бо тут і зараз нічого вже не зміниш. Те що є – з тим кожен і лишиться і мусить це прийняти на всі 4-ри дні походу.

 

Наступний підйом плавний і впевнений, без різких спусків і прірв, цей підйом знаменує початок Вододільного хребта. Тут вже чітко розумієш, що треба раз прикласти зусиль, і далі по хребту йти буде набагато простіше.

Коли дуже важко йти у гору, спробуй йти угору під дощем.

Просто йдемо

На карті помічені місця з джерелами, саме коло них і плануємо зупинитися на обід. Колона наша розтягується лісовою стежкою, кожен вибирає свій темп. Поступово набираємо висоту. Приходить момент і дерева розступаються, оголюючи зелені хвилі чорничних полів. Чорниця огорнула лагідним простирадлом гори і заполонила тут весь простір, простягаючись на кілометри квадратів аж до горизонту.

 

Перший підйом дається багатьом дуже важко, але природа виручає і підкидає одразу наступне випробування – дощ =) Коли дуже важко йти у гору, спробуй йти угору під дощем. В такий момент одразу стає ясно, що твоя втома і жалість до себе, це лише ілюзія, яка турбує тільки тебе одного. Як тільки ти доходиш до краю – межі твоїх уявних можливостей розширюються.

 

Перший день пройшов дуже активно і 15 годин дороги стали для кожного власним здобутком. Лягаючи спати, ми всі очікували на ранок отримати хорошу порцію крепатури, але цього не сталося, бо тіло наше тут працює зовсім на іншій частоті – частоті природи і ми вже встигли якісно на цю частоту налаштуватися.

 

Сьогодні йдемо далі до гори Пікуй, ще всього 10 км і ми на ній. Цей шлях вже не такий важкий, бо види з хребта надихають на рух і гостра гора Пікуй, що видніється на горизонті, як найважливіша зараз ціль тягне до себе усією своєю красою.

 

Ось ми вже на порозі Пікуя, бачимо людей, які обліпили цю пірамідальну гору з усіх сторін, кожен хоче доторкнутися до свідомості гори і побачити світ з її точки зору. А зір її направлений у простори долин, які в момент стають для тебе подарунком за труди. Тепер можна трошки перепочити.

 

Цього дня нас ще чекав досить не легкий спуск у село, але і тут чекає винагорода за напряг, бо у селі є магазинчик, а у магазинчику є морозиво та інші ніштяки, котрі кожен може обміняти на папірці =) Годинку посиділи і далі у дорогу йдем, щоб встигнути до ночі знайти нормальне місце для ночівлі коло села.

 

Ранок коло річки досить вологий, втім одразу є де набрати води та вмити очі. Ранок коло села не дуже, але корови біля палаток надають колориту походу. У нас все проходить досить в активному темпі: прокинулися, поснідали, зібрали палатки та пішли далі, ніхто особливо не чухається під сонцем, але всі все встигають.

 

Сьогодні рухаємося до водоспаду Воєводин, де кожен оновиться тілом і духом у холодних водах святої ріки. Частина дороги до водоспаду помічена на карті, частину дороги ми “рубаємо” через ліс по прямій. Коли йдеш по дорозі – можеш дозволити собі зануритися у думки і бути сам у собі, але коли приходить задача “рубати маршрут” через хащі та невідоме, тут одразу, на якомусь підсвідомому рівні, усі учасники подорожі стають одним цілим, індивідуальність різко перетворюється у колективність – саме вона підхоплює нас усіх у один вир і веде далі у глиб лісу до нової дороги, до водоспаду.

Цей світ сповнений сонця, зеленої трави та широких просторів.

Рубаємо

Водоспад ще здалеку попереджає про себе бурхливим звуком, який доноситься десь з-поміж дерев. Ми голодні, мокрі від поту та щасливі піднімаємося на шум води. Тепер ми точно можемо добре зарелаксувати коло водоспаду і пообідати =)

 

Водоспад Воєводин у висоту метрів 8, прохолода від його бурхливого потоку наповнює всю околицю. Ми розкладаємо вогонь та готуємо обід, а також купаємося у холоднючій воді — це дуже бадьорить і включає, але після таких окунань щось дуже тягне трохи поспати. Ми тепер собі ні в чому не відмовляємо: покупалися, пообідали, трошки поспали і знову збираємося у дорогу. Кожна зупинка дає нам не тільки можливість відпочити тілом, а і максимально зануритися у оточуючий нас природній простір, який так яскраво переливається своїми фарбами та формами ці дні, які ми проводимо у поході.

 

Подальший наш маршрут простягається вздовж річки вгору, саме на цій однойменній річці і живе водоспад Воєводин, ми залишаємо його позаду та прямуємо вверх по течії. Дорога тут дуже невиразна та простягається через поламані дерева та щільно порослі кущі, через які пробиратися інколи стає зовсім не просто. Періодично трапляються і великі кам’яні валуни на які потрібно вилазити наверх. Такий природний дикий ландшафт потребує від нас командної роботи і коли доводиться лізти на каміння, ми підтягуємо один одного, а інколи навіть і підштовхуємо вверх, щоб ніхто не залишився позаду і не відстав. А справа від нас впродовж всього маршруту поспішно шумить ріка Воєводин, котра плавно переростає у струмок.

 

В якийсь момент тропа зникає, на карті вона теж закінчується, але нам потрібно піднятися на полонину Руну, тому приймаємо рішення йти напряму. Для цього ми переходимо річку на протилежний берег і упершись у різкий підйом, зібравши всю волю у кулак, ми прямуємо прямо у гору! Трава, каміння, повалені дерева, кущі та чудернацькі тварини – все це розбавляє наш неспішний підйом. На карті підйом по відстані 150 метрів, але під таким кутом уся відстань множиться на три =)

 

Вже майже піднялися, вже видно просвіт сонця через деревяні завіси. В якийсь момент велетенські рідкі дерева змінюються на густий чагарник, через нього пробиратися взагалі важко, але ми відчуваємо усім своїм нутром, що перемога і свобода зовсім поруч, тому нас вже не зупинити, ця фінішна важкість тільки підсилює азарт і волю! Як на нове народження ми просковзаємо між кущами і запихані, у якійсь павутині та пуху, з’являємося на новий світ. Цей світ сповнений сонця, зеленої трави та широких просторів. Він посміхається нам, а ми, не в силах приховувати свою щиру посмішку та радість, розкриваємося щастям йому на зустріч. Цей світ цілує вітром наші розпалені тіла, очі він огортає у проміння сонця, а легені наповнює свіжістю ароматних трав, які розквітли тут для нас і вже зачекалася на зустріч.

 

“Ухххх, оце так підйомчик ми пережили у всіх сенсах цього слова =)“. Ми вийшли на полонину Руну, але зараз ми знаходимося з самого її краю. Лишилося ще зовсім трошки до її вершини, тому продовжуємо шлях. Через годинку ми вже на вершині і якраз встигли на захід сонця. Основну частину вершини полонини Руни займає закинута військова база, яку закинули ще після розпаду Союзу. Дуже оригінальне і цікаве місце. Табір ми розбиваємо прямо на даху військового ангару. Цей ангар зверху закиданий землею для маскування так, що тільки невеликі бетонні будки нагадують нам, що ми на даху ангару, а не серед простої відкритої гірської вершини. Води тут на горі немає, але не дивлячись на те, що вже початок літа, тут на схилах ще місцями лежить сніг, який ми збираємо і топимо на приготування вечері.

У кожного свої думки та переживання, але дуже велика частина із них залишиться із нами ще надовго.

Прихід від

Вночі безкрає небо огортає нас своє красою, а вогні міст розливаючись на горизонті яскравими кульками нагадують нам, що завтра вже їхати до дому і похід підійшов до свого фіналу. У кожного свої думки та переживання, але дуже велика частина із них залишиться із нами ще надовго. Такі походи в гори завжди мають сильний ефект на людей. Часто користь такого ефекту приходить не одразу, а трошки згодом, саме тоді коли ти вже вдома під дахом будинку, на дивані в усіх благах цивілізації.

 

А наступного ранку, день відправлення до дому, нас зустрів цілий табун коней, котрі вільно пасуться тут на полонині і не особливо то і звертають увагу на туристів. Для нас це була дуже радісна зустріч, котра ознаменувала приємний початок нового дня, який ми зустрічаємо у горах!

 

Дорога наша далі веде нас униз у село Лумшори де ми купаємося у річці та релаксуємо у гарячих чанах. Добряче відпочивши ми неквапливо, переварюючи всі враження, які починають накривати фідбеком, прямуємо на автобусну станцію.

 

Морозиво, автобус, Ужгород та жд вокзал…

 

Похід завершено, але подорож продовжується!

Поширити

Похід “Рубаємо маршрут”.
Тур по Вододільному хребту.
Травень 2018

Кличте мене із собою!


На зв’язку

Піскун Валентин

Автор проекту ЗНАЙДИ

icon-43  telegram