Екстрим тур у пустелю, Олешківські піски 2018

Травневі склалися відмінно і, щоб закріпити цю радість, ми зібралися 11 травня в українську пустелю на вихідні.

Розповідь

Київ. Супермаркет. Вокзал та перевірка квиточків. Сіли у потяг, відчули перші поштовхи вагону, перон почав рухатися та зникати за нашими вікнами – саме в цей момент і приходить повне розуміння того, що мандри стартанули і плацкартний телепорт запрацював на всю =)

 

Ранок зустрічає червоним сонцем, яке змінює свій ракурс погляду у наші вікна. Потяг рухається по кривій і від того картинка оживає ще яскравіше. Провідник! Чаю!
Перша порція домашніх штруделів залетіла ще вчора, коли нас у потязі було тільки 6-ро туристів із 9-ти. Сьогодні на вокзалі у Херсоні зустрічаємо ще 3х учасників і прямуємо у піски.
Кінцева, поїзд далі не їде. Вискочили на перон у Херсоні і одразу зустріли другу частину наших. Дуже зручний момент і мінімальні витрати часу на вокзалі бо, як тільки вискочили із поїзда, одразу заскочили до електрички, яка і довезе нас прямісінько у Раденськ – село, з якого ми і стартанем свою подорож в Олешківські піски.

 

Село Радянськ – дуже привітне місце. Тут запасаємося водою на всю подорож та прямуємо із нею у пустелю.

Запашний смак просіки із квітучих акацій окутує нас із ніг до самої голови.

Розповідь

Такий аромат дуже важко пропустити непомітним – цілих 50-ть метрів ми йдемо по цьому океану розквітлих білих квітів, котрі під подихом вітру опадають пелюстками на зелену траву, вид неперевершений! За акацією різким контрастом починається просіка сосен, котрі стоять тут під сонцем кожен день та стережуть навколишні місця від пустелі.
Пустеля ж реально жива – вона хоче рости, а її компаньйон вітер так і чекає, коли йому дадуть можливість підняти у повітря цілу клубу піску і перенести її далі, але сосни на сторожі.

 

Повітря дуже плавно змінюється із ароматної свіжої акації на сухе соснове, а трава міняється місцями із піском. Так йдемо ми приблизно ще метрів двісті. І от, між соснами нарешті видніється пустеля! Ми не спішимо до неї, а робимо привальчик на кордоні сосен і піщаних барханів. Всі учасники туру вже чітко побачили, що тут дійсно пустеля і нас чекають цікаві пригоди.

 

З бархана на бархан ми пройшли кілометра три і наштовхнулися на оазис із акації – це щось неймовірне, я так хотів влаштувати обід серед квітучої акації, і от вона як на замовлення кричить мені “я тут”!

Обід серед пустелі в оазисі білих квітів – це щастя.

Розповідь

Наша подальша ціль – дійти до центру пустелі. Десь там є озера, які ми плануємо розвідати, у чому нам має допомогти наш місцевий товариш Коля – він якраз зараз у пустелі і точно знає де тут озера. Та із орієнтирів про місцевість, де він зараз знаходиться, ми знаємо тільки те, що там ростуть три тополі… от і шукаємо ми цих три тополі, виходячи на кожен наступний бархан…

 

По дорозі ми зустрічаємо залишки від мін, якісь уламки від бомб та навіть якусь одну бандуру, що важить кіл двадцять. Місцевість дуже переміна: бархани вгорі і квітучі оазиси із трав та дерев у долинах. Ми йшли до раннього вечора і я вирішив зупинитися на ніч, бо сірі хмари передбачали дощ і затягувати із пошуком стоянки було зайвим. З дровами тут проблем немає: просто йдеш до оазису, береш пару сухих берізок і йдеш розпалювати ватру – я це люблю 😉

 

Із задоволенням та посмішками ми приготували вечерю та присіли відпочити, згадали про Колю та про те, що ми його досі не зустріли… Хм, вже темно і ліхтариком можна подати маяк. Забравшись на бархан, ми примотали ліхтаря до трьох метрової палиці та почали махати ним як маяком. Опа! Хтось дзвонить мені на телефон – це Коля побачив наш маяк та орієнтовно пояснив куди ми маємо рухатися, щоб завтра вийти до нього та до озер. Сьогоднішній день був не тільки насичений враженнями, а і сповнений успіху!

Вночі покапав дощик, на ранок встали фотографи і вже після них встало сонце)

Розповідь

Наш напрямок був визначений Коленими вказівками, тому одразу після сніданку ми продовжили шлях у заданому напрямку: знову бархани, знову оазиси, в цьому квадраті стало менше піску і з’явилося побільше ящірок. Раз бархан, два бархан, три ба…. ОЙ! “А це не три тополі он там височіють!” – сказав хтось із наших. І дійсно, зліва від бархана на відстані 1-го км було чітко помітно одну величезну тополю, а поруч із нею ще дві. Коли розум трохи охолов від радості зустрічі із тополями, око помітило у далечині фігуру, яка щось перебирала у піску – “Кооооооля!!!”

 

Так, це дійсно був Коля і ми таки його знайшли. Це радість другого дня походу у Олешківські піски.

 

Обійняв Колю, всі перезнайомилися та під керівництвом місцевого провідника вже впевнено покрокували до озер. Як виявилося, то їх тут ціла купа. Ми рухалися від одного озера до другого, вибираючи найкраще, поруч якого можна буде засісти на обід. І от одне із них нам таки приглянулося і на його березі ми розвели обіднє багаття.

 

Ух, яке ж це неймовірне відчуття – купатися у оазисі у пустелі =)
Далі був вихід із пустелі, село Радянськ, електричка і Херсон – коло замкнулося і ми повертаємося додому. Тепер у житті дев’ятьох туристів на одну пустелю стало більше. Дякую їм, що довірилися та сподіваюся, я зміг виправдати їхню довіру.

Відео звіт з подорожі

Поширити

Екстрим похід в Херсонську пустелю
Олешківські піски
Травень 2018

Кличте мене із собою!


На зв’язку

Піскун Валентин

Автор проекту ЗНАЙДИ

icon-43  telegram